"У нас проблеми. Ми наклепали собі кумирів і героїв. І зараз ми самі робимо цих кумирів недоторканними", - Донік

Х'юстон у нас проблеми. Ми наклепали собі кумирів і героїв. За принципом минулих заслуг і особистих симпатій. І зараз ми самі робимо цих кумирів недоторканними. І дуже часто через це, вони не розвиваються. Вони деградують. Захвалені, залюблені. Безстрашно воювати. Мужньо керувати батальйоном / ротою / взводом під час боїв - це одне. А ось керувати навчальним процесом, це трохи інше. Потрібно самому знову вчитися, потрібно виходити із зони комфорту. А навіщо, якщо все і так добре? Якщо всі люблять, всі хвалять. Трубадури готові заспівати для всіх, співають для тебе голосніше за всіх. Навіщо, якщо можна на шикуванні оголосити, що якийсь урод чмирить рід військ? Навіщо, якщо можна попросити журналістів і військових, що мають аккаунт у фейсбуці, дати відсіч негіднику, який посмів зазіхнути на святе. Тільки це все хуйня, хлопці. Ось той стрілець, він же такий же ваш, як і ви. І невідомо ким він стане завтра в боях, якщо не загине. Це не корпоративна честь і навіть не честь мундира. Це кругова порука. Це почивання на лаврах тих, у кого через минулі заслуги у війні, сама війна закінчилася. Вони вже не воюють самі. Вони зайняті кар'єрою і побудовою зони комфорту. Як кажуть: "хто воював має право". Має. Але не тоді, коли відправляє на війну ненавчених людей. На жаль, для багатьох "честь мундира", можливість погріти своє ЧСВ в променях героїв, дружба з легендарними людьми, просто закрила реальну картинку світу. Ви зараз не честь мундира захищаєте. Ви зараз відтираєте мундир від крові не навчених і відправлених воювати людей. Але то такоє. Для вас же війна закінчилася. У вас вже все добре.

Я наївно вважав і говорив, що Сухопутні Війська - це болото. Я повинен вибачитися перед командуванням Сухопутних військ. Ніколи не було такої хворобливої реакції на критику. Ніколи не було організованого цькування. Ніколи не залучали журналістів. Є проблема - намагалися виправити. Не завжди виходило. Але в половині випадків працювало. Саме тому командування сухопутних військ, яке не бив тільки ледачий, за фактом змушене було реагувати і ворушитися. І завдяки цьому воно гнучкіше в прийнятті рішень. Ті що спочили на лаврах колишньої слави під час війни, повинні спочивати на заслуженому відпочинку, а не займати чужі місця. А посилати на війну ненавчених людей - це означає зраджувати їх. Своїх. Зраджувати. Ось в цьому суть.

Опублікував: Роман Донік
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

"Давайте по полочкам. Меня не нужно любить. Не надо рассказывать, как и что писать или говорить. И мне наср*ть, как кто то мне относится", - Донік

п’ятниця, 17 серпень 2018, 17:12

Давайте по полочкам. Меня не нужно любить. Не надо рассказывать, как и что писать или говорить. И мне насрать, как кто то мне относится. Потому что я все делаю правильно. Все четыре с половиной года. Я имею право говорить то, что думаю. Как и все остал...

"Десять километров кабеля на передовую за неделю найти и привезти? Легко! Мы же украинцы", - волонтер Донік

четвер, 16 серпень 2018, 14:22

Десять километров кабеля на передовую за неделю найти и привезти? Легко! Мы же Украинцы.Завезли для запитки РОПов и ВОПов кабель АВВГ-П 2х10 - 6700 м, АВВГ-П 2х6 - 3100 м, ВВГ-2х2,5 - 650м. 50 клемников, 50 рулонов изоленты. Ну и какой же военный откаж...